Виступ на методичному об’єднані вчителів математики.

Інтерактивні технології навчання.

В останні роки найбільш вживаними педагогічними термінами стали „особистісно орієнтоване навчання", „нетрадиційні форми науково-методичної роботи", „інтерактивні технології"". Більшість нетрадиційних форм науково-методичної роботи тісно пов'язані з використанням інтерактивних методик.

Не викликає сумнівів, що діти ефективно вчаться коли вони мотивовані. Підвищити мотивацію до навчання можна лише тоді, коли посилатися на справжні потреби тих, хто навчається, і створити умови для їх забезпечення.

Слово „інтерактивні" прийшло до нас із англійської мови від слова „іпіегасі", де „іпіег" - взаємний і „асі" - діяти. Таким чином, інтерактивний - це здатність до взаємодії, діалогу. Інтерактивне навчання - це спеціальна форма організації пізнавальної діяльності, яка має конкретну, передбачувану мету - створити комфортні умови навчання, за яких кожен учень відчуває свою успішність, інтелектуальну спроможність.

Продемонструю на прикладі різницю між технологією і методикою викладання.

1. Процес побудований на основі методики:

2. Процес побудований за технологічними принципами:

Оскільки згідно з цією схемою у технології навчання важливу й провідну роль відіграють засоби навчання, розглянемо зміст цього поняття. У сучасній педагогічній науці дедалі частіше трапляються визначення засобів навчання не у вузькому їх розумінні (матеріальні засоби-інструменти), а в ширшому. Так, П. І. Підкасистий розуміє під засобом навчання матеріальний чи ідейний об'єкт, використовуваний учителем або учнем для засвоєння знань. С.А Смирнов поділяє засоби навчання на:

- матеріальні (підручники, навчальні посібники, дидактичні матеріали, книжки-першоджерела, тестовий матеріал, засоби наочності, технічні засоби навчання, лабораторне обладнання);

- ідеальні (усне й письмове мовлення, нотна грамота, математичний апарат, музика, живопис, навчальні комп'ютерні програми, організаційна й координаційна діяльність вчителя, загальна культура вчителя, методи навчання й форми організації навчальної діяльності учнів тощо).

На думку деяких дослідників, технологію від методики відрізняють «два принципові моменти: гарантія остаточного результату й проектування майбутнього навчального процесу». Педагогічна технологія - набір процедур, які поновлюють професійну діяльність учителя і гарантують запланований остаточний результат. Технологія на відміну від методик, не припускає варіативності, з неї не можна викинути жодного елемента. Технологічний підхід не передбачає пошукової діяльності, спроб, тут не може бути помилок. Для технологічного навчання обов'язковим є постійний зворотній зв'язок, коригування та зміни у подальшій діяльності.

Педагогічна технологія відповідає на питання: як, яким чином (методами, прийомами, засобами) досягти поставленої педагогічної мети, встановити порядок використання різних моделей навчання. Таким чином, технологія - це комплекс, що складається із:

- запланованих результатів;

- засобів оцінки для коригування та вибору методів і прийомів

- навчання, оптимальних для кожної конкретної ситуації;

- розробленого на цій підставі набору моделей навчання.

Усі інтерактивні технології навчання можна умовно поділити на три групи в залежності від доцільності для їх використання форми навчальної діяльності учнів. У сучасній педагогіці вирізняють чотири форми навчальної діяльності учнів:

1. Парну (робота учня з педагогом чи однолітком один на один).

2. Фронтальну (учитель навчає одночасно групу учнів або весь клас).

3. Групову або кооперативну (всі учні активно навчають один одного).

4. Індивідуальну (самостійну) роботу учня.

Кожна з цих форм має свої особливості, на які необхідно зважати при визначенні способів організації засвоєння учнями знань.

Сутність інтерактивного навчання у тому, що навчальний процес відбувається за умови постійної, активної взаємодії всіх учнів. Це співнавчання, взаємонавчання (колективне, групове, навчання у співпраці), де учень і вчитель є рівноправними суб'єктами процесу, розуміють, що вони роблять, рефлектують з приводу того, що вони знають, вміють і здійснюють. Організація такого навчання передбачає моделювання життєвих ситуацій, використання рольових ігор, спільне вирішення проблеми на основі формування навичок і вмінь, вироблення цінностей, створення атмосфери співробітництва, взаємодії, дає змогу педагогу стати справжнім лідером дитячого колективу.

З метою охоплення всього необхідного обсягу матеріалу та глибокого вивчення його педагог має старанно планувати свою роботу:

■      дати   учням   завдання   для   попередньої   підготовки:   прочитати,
продумати, виконати самостійні підготовчі завдання;

■      відібрати   для   уроку   або   заняття   такі   інтерактивні   вправи,   які
послугують для учнів „ключем" до засвоєння теми;

■      під час самих інтерактивних вправ дати учням час подумати над
завданням;   намагатися,   щоб   його   виконували   серйозно,   а   не
механічно або „граючись";

■      на одному занятті можна використовувати одну (максимум - дві)
інтерактивні вправи, інтерактивний калейдоскоп їх;

■      дуже важливо провести спокійне глибоке обговорення за підсумками
інтерактивної вправи, зокрема акцентувати увагу на іншому матеріалі
теми, що безпосередньо не порушувався в інтерактивній вправі;

■      проводити швидкі опитування, самостійні домашні роботи з різних
матеріалів теми, не пов'язаних із інтерактивними завданнями.

Інтерактивна взаємодія унеможливлює домінування одного учасника навчального процесу над іншими й однієї думки над іншою. Під час інтерактивного навчання учні вчаться бути демократичними, спілкуватися з іншими людьми, критично мислити, приймати продумані рішення.

Структурна побудова заняття на основі інтерактивних методик змінює саму суть навчального процесу, зводячи його до спілкування, де учитель і учень працюють для того, щоб навчатися, ділитися своїми знаннями, досягненнями життєвого досвіду. У перспективному баченні інтерактивного навчання важливим є не те, як багато діти знають, а те, як вони дізналися і що робитимуть зі своїми знаннями.

Кожна людина має свій стиль роботи, так само вчителі. Є педагоги, які досконало знають свій предмет, уміють його пояснити, оперують термінами і цифрами. їх цікаво слухати, але вони не працюють на розвиток класу, вони, як експерти, тільки передають інформацію. Це вчшпелі-експерти.

Є вчителі, які використовують блискучі ефекти, яскраві вправи, їх цікаво слухати, приємно спостерігати за їхньою роботою, але такий учитель працює на себе, він демонструє свої знання і вміння і знову ж не дбає про розвиток групи. Це вчителі-зірки.

А є такі, котрі не тільки вміють передавати нові знання і навички класу, а й допомагають учням самостійно зробити висновки та узагальнення, спираючись на їхній досвід. Це вчителі-фасилітатори.

ШЛЯХИ ФОРМУВАННЯ МОТИВАЦІЇ НА УРОЦІ

Навчальна діяльність — це основна форма активності учня, спрямована на зміну самого себе як суб'єкта навчання. Відповідно до принципу єдності свідомості й діяльності, сформульованого С. Л. Рубінштейном, навчальна дія як цілісність складається з двох компонентів: мотиваційного (спонукання) та виконавського. Навчальні дії розвиваються від дії за зразком до творчих дій. Мотив як спонукальна причина окремої дії та сукупності дій є результатом складної взаємодії мотивів — цілей, пізнавального інтересу, соціальних, моральних, практичних та ін. Він проявляється в навчанні у вигляді ставлення учня до сукупності дій, в результаті яких формуються компетентності певного рівня.

Основною формою організації навчальної діяльності є урок. При проведенні уроків математики  я дотримуюсь таких рекомендацій, впровадження яких сприяє створенню мотиваційних моментів.

- Використовувати різноманітні форми й методи організації роботи, що враховують суб'єктивний досвід учнів щодо теми, яка розглядається.

- Створювати атмосферу зацікавленості кожного учня як у власній ро­боті, так і в роботі всього класного колективу.

- Стимулювати учнів до використання різноманітних способів вико­нання завдань на уроці без побоювання помилитися, одержати непра­вильну відповідь.

- Заохочувати прагнення учнів до самостійної роботи, аналізувати під час уроку різні способи виконання завдань, запропоновані дітьми, від­значати та підтримувати всі прояви діяльності, що сприяють досягненню учнями мети.

- Створювати педагогічну ситуацію спілкування, що дозволяє кожно­му учневі, незалежно від ступеня його готовності до уроку, виявляти ініціативу, самостійність і винахідливість у способах роботи.

- Обговорювати з учнями наприкінці уроку не лише те, «що ми дізналися» (що опанували), але й те, що сподобалось (не сподобалось) та  чому; що хотілося б виконати ще раз, а що зробити по-іншому.

- Під час опитування на уроці (виставлення оцінок) аналізувати не лише правильність (неправильність) відповіді, але і її самостійність, оригінальність, бажання учня шукати та знаходити різноманітні способи виконання завдань.

- Оголошуючи домашнє завдання, слід повідомляти не лише його зміст та обсяг, але й давати докладні рекомендації щодо раціональної організації навчальної роботи, яка забезпечить виконання домашнього завдання.

З огляду на вищевикладене можна відзначити, що учень на уроці повинен бути настроєний на ефективний процес пізнання, мати в ньому особисту зацікавленість, розуміти, що й навіщо він виконуватиме. Без виникнення цих мотивів навчання, без мотивації навчальної діяльності пізнання не може принести позитивний результат. Для досягнення необхідного результату можна використовувати різноманітні прийоми розвитку пізнавальних мотивів.

1. Мотивація навчальної діяльності шляхом бесіди

У вступному слові вчитель окреслює коло питань, що розглядатимуться на уроці. При цьому залучаються знання і суб'єктивний досвід учнів, наводяться цікаві приклади й парадоксальні ситуації, демонструється зв'язок матеріалу, що вивчається, з раніше вивченим. Учитель указує на практичне значення теми, яка розглядається.

2. Мотивація навчальної діяльності шляхом створення проблемної

си­туації

Постановка питання, демонстрація експерименту або надання до уваги учнів логічної суперечності, для розв'язання та пояснення яких у дітей не вистачає знань.

Способи створення проблемних ситуацій

1. Зіткнення учнів із суперечностями між новими фактами та явищами й наявними знаннями за необхідності теоретичного пояснення і по­шуку шляхів їх застосування.

2. Зіткнення учнів з необхідністю вибору потрібної інформації (ситуація  з надлишком інформації).

3. Використання суперечностей між наявними в учнів знаннями та прак­тичними завданнями, що виникають під час виконання цих завдань.

4. Спонукання до порівняння, зіставлення та протиставлення фактів, явищ, правил і дій та їх узагальнення.

5. Зіткнення учнів із суперечностями між існуючими технічними рішен­нями та новими вимогами, які висуває практика.

6. Спонукання учнів до виявлення внутрішніх і міжпредметних зв'язків і зв'язків між явищами.

3. Мотивація навчальної діяльності шляхом використання технології «Мозкова атака»

Цей метод полягає у колективній творчій роботі з розв'язання певної складної проблеми. Всіх учнів об'єднує спільна робота над пошуком істини. Розмірковуючи над певною проблемою, доповнюючи один одного підхоплюють і розвивають одні ідеї, відкидаючи інші.

Орієнтовна послідовність дій

1. Формулювання проблеми. Постановка завдань, визначення терміну, обмірковування пропозицій.

2. Висловлювання суджень, ідей.

3. Реєстрація ідей на дошці.

4. Обґрунтування ідей їхніми авторами.

5. Загальна дискусія навколо представлених ідей: правильність, доцільність, оригінальність. Вибір най­кращої ідеї.

6. Обґрунтування остаточного вибору.

7. Підбиття підсумків роботи.

4. Мотивація навчальної діяльності шляхом виготовлення саморобних наочних посібників

На початку вивчення теми учні одержують перелік наочних посібників, які вони можуть виготовити. Виготовлені саморобні моделі і малюнки учні демонструють на уроці, пояснюючи ідею створення й особливості запропонованих ними посібників.

Особливо цінними є пристосування, які учні вигадали самі і та які правиль­но відбивають зміст матеріалу, що вивчається. В кабінеті створюється по­стійно діюча виставка саморобних наочних посібників, що дає можливість усім учням ознайомитися з творчими досягненнями однокласників. Вико­ристання саморобних наочних посібників на уроках сприяє підвищенню інтересу до навчання, розвиває дослідницькі навички, підвищує продук­тивність педагогічної роботи, наповнює урок елементами зацікавленості, викликає в учнів відчуття причетності до подій на уроці.

Крім того, учнів можна залучати до виготовлення таблиць і схем, що пояснюють матеріал теми. Ця форма роботи дозволяє не лише наповнити кабінет роздавальним матеріалом, але й формує в учнів уміння виокрем­лювати головне, встановлювати причинно-наслідкові зв'язку та, що особ­ливо важливо, сприяє активізації розумової діяльності.

      Наприклад:

1) Математика 6 клас. Виготовлення пінгвіна з картону на якому закріплено вертикально нитку з бусинкою та намальованою збоку неї шкалою температур від – 40⁰С до +40⁰С. Використовується при осмисленні поняття «від’ємні числа», координатна пряма та при поясненні дій з від’ємними числами.

2) Геометрія 11 клас. Виготовлення колекції стереометричних фігур (куб, паралелепіпед, призма, піраміда, октаедр, додекаедр, …)

3) Виготовлення таблиць з малюнками з тем « Чотирикутники», «Многогранники», «Тіла обертання», …

5. Мотивація навчальної діяльності шляхом використання творчих завдань.

Складання кросвордів, сканвордів, загадок.

Художні завдання. Наприклад, «Яким я уявляю собі...... Тут мож­на запропонувати і якого-небудь наукового діяча, і подію.

Написання фантастичних оповідань, есе, віршів з використанням знань з предмета.

6. Мотивація навчальної діяльності шляхом використання її під час уроку художньої та науково-популярної літератури

Використання уривків із творів можливе з різними цілями; для ілюстрації матеріалу, постановки питання, закріплення вивченого. Використання  художньої та науково-популярної літератури в процесі вивчання шкільних предметів сприяє активізації пізнавальної активності та закріпленню цілісного уявлення про навколишній світ.

7. Мотивація навчальної діяльності шляхом створення ситуації успіху

Практика свідчить про те, що дуже складно працювати з невстигаючими. ми учнями, тому що останні не можуть засвоїти нового матеріалу. Пропонується такий прийом, як дозування викладу навчального матеріалу, тобто подання його окремими невеликими смисловими дозами з обов'язковим закріпленням. На початку вивчення теми використовуються репродуктив­ні методи навчання, щоб учні переконалися у можливості відтворити ма­теріал, а потім уже використовуються творчі методи. Учні виконують за­вдання, використовуючи підказку, діючи за алгоритмом тощо. При цьому виникає проблема: як, наприклад, оцінити елементарні (на думку вчите­ля) дії учня — відтворення невеликої дози матеріалу, розв'язання несклад­ної задачі, виконання легкої самостійної роботи. Враховуючи те, що для деяких учнів таке навчання було максимально можливим, досягнення на­вчальної діяльності слід оцінювати не лише середнім, але іноді й вищим балом. Такий прийом виправдовує себе, оскільки учні починають вірити у власні сили і згодом все краще оволодівають матеріалом предмета.

Складності в розумінні матеріалу, що вивчається, можуть бути спричи­нені значною кількістю в розповіді вчителя незнайомих слів, тобто «щіль­ністю» незрозумілої наукової термінології. Щоб уникнути цього, слід чіт­ко визначити мінімум наукових термінів, які повинен опанувати учень; доцільно показати (там, де це можливо) відмінність їх від повсякденних понять, навести аналогічні терміни, пояснити їх походження; ці термі­ни необхідно використовувати багаторазово для їх ґрунтовного закріп­лення в пам'яті. Можна використати прийом складання тезауруса науко­вої термінології..

Чим більш чітко та яскраво виконано поділ матеріалу на частини, чим більш рельєфно показано логічні зв'язки між ними, підкреслено складові» що містять нові знання, тим більш зрозумілим є його зміст. Цьому спри­яють наголошення на ключових словах у тексті, наявність плану викладу* питання до нього. Якщо матеріал конкретизується рисунками, словесни­ми прикладами, близькими до особистого досвіду учнів, то він стає до ступним для розуміння і викликає інтерес до предмета.

8. Мотивація навчальної діяльності на основі діяльнісного підходу до навчання

1. Навчальна діяльність під керівництвом учителя

Можливі варіанти завдань для учнів:

- Що саме буде результатом вашої роботи на уроці?

- Якими способами можна досягти результативності вашої роботи на уроці?

- Чи існують інші способи виконання роботи?

- Визначте завдання своєї навчальної діяльності, оберіть способи дій, що відповідають виконанню завдань.

- Самостійно та послідовно виконайте всі етапи конкретної роботи та подайте результати у вигляді графіка, схеми тощо.

- Сплануйте свою навчальну діяльність, визначивши віддалену та най­ближчу мету.

- Визначте проміжок часу, необхідний для виконання всіх етапів робо­ти, та етап, що, на вашу думку, буде найбільш складним.

2. Самостійна навчальна діяльність

Здійснюється в тому випадку, коли окремі етапи роботи або робота за­галом виконується учнем без допомоги вчителя. Можливе використання алгоритму дій на уроці або переважної частини уроків з певної теми. Учи­тель виступає в ролі консультанта.

3. Самоосвітня діяльність учня

Учень керує своєю пізнавальною діяльністю самостійно, виконуючи її відповідно до своїх знань, цілей і мотивів.

9. Мотивація навчальної діяльності з допомогою екстраполяції

Прийоми екстраполяції базуються на функції мозку прогнозувати вміння переносити наявні знання, вміння, способи діяльності в іншу ситуацію — яскрава ознака творчого мислення. До прийомів екстраполяції належать:

• Перенесення об'єкта в уявне майбутнє, довільне перенесення параметрів, використання прийому парадоксів.

• Перенесення себе в уявне майбутнє та прогнозування розвитку подій з огляду на це майбутнє.

• Проведення конкурсу пропонованих теорій.

• Розгляд об'єкта з різних боків.

• Цілісне бачення проблеми.

Наприклад: Алюмінієвий кубок зазнав пошкодження у вигляді вм’ятини. Чи змінився об’єм кубка і на скільки?

10. Мотивація навчальної діяльності в процесі пізнавальних ігор та ігрових ситуацій.

Даних прийомів дуже багато – виношу їх окремим питанням.

11. Мотивация навчальної діяльності з допомогою прийомів роботи з текстом.

Знайди помилку

1. Учням пропонується знайти помилку в невеликому тексті, що безпо­середньо стосується матеріалу, який вивчається.

Наприклад: Під час актуалізації знань учнів вчитель роздає їм листки з  формулювання означення, теореми, доведення чи формул, в яких є декілька помилок.  Учням пропонується зробити в тексті виправлення. Потім учитель зби­рає тексти та підсумовує готовність класу до уроку.

До цього прийому прихильно ставляться учні з 5 по 11 клас

2. Учитель, пояснюючи чи закріплюючи матеріал, свідомо припускається помилок. У цьому випадку перевіряється увага дітей та їх знання.

Для учня немає нічого цікавішого, ніж допомогти вчителю. (А для деяких і «спіймати» вчителя на помилці).

Наприклад:  (3х²-5у³)²=6х⁴+15х²у²-25у⁵ ( приклад з п’ятьма помилками)
 

                 А Т А К А                                             О Ц Е

                    У Д А Р                                            В Ж Е

                    У Д А Р                                         Д У Ж Е

              Н О К А У Т                                      В А Ж К О