Загальношкільна виховна година

І ось ти прийшла, Перемога!

Ведучий 2.

У день голубого квітучого маю

До тебе, людино, звертаюсь, волаю.

Залиш на хвилинку щоденні турботи,

З собою побудь у глибокій скорботі.

Ведучий 1.

Людська пам'ять... Вона має свої межі. Людина може забути щось, однак yci не можуть забути все. Адже, кpiм індивідуальної пам'яті, є па­м'ять колективна, народна, загальнолюдська.

Ведучий 2.

Друга світова війна, що закінчилася понад 60 років тому, належить до числа подій, мicце яких i в індивідуальній, i в загальнолюдській пам'яті.

(Кадри з фільмів про війну. На їх фоні ведучі продовжують читати)

Ведучий 1.

Найстрашніша війна, в якій була задіяна 61 держава з населенням 1 млрд. 700 млн. людей — це близько 80% усього населення планети.

Ведучий 2.

90 млн. мирних людей, 110 млн. солдат ця вій­на зробила каліками, 55 млн. людей знищила, з них 10 млн. — в Україні.

Ведучий 1.

13 млн. дітей знищили фашисти. Лише в Освенцімі загинуло 800 тис. дітей.

Ведучий 2.

1418 днів та ночей тривала війна. За 1 день війни гинули 18 655 людей, за годи­ну — 777, за хвилину – 13 людей.

Ведучий 1.

А це ж були чиїсь сини, дочки, брати, сестри, чоловіки, дружини, батьки, матері, дідусі, бабусі.

Ведучий 2.

І лише наших односельців полягло на травах, у полі, на кривавих  січах війни –  79.

Ведучий 1.

А хто краще знає правду цих воєнних літ, як ветерани, яких з кожним днем стає все менше й менше. Та спогади їхні навічно закарбовано в книзі людської пам’яті.

Ведучий 2.

Солдатська пам'ять — це той голос icтopiї, який ми повинні слухати завжди як голос правди про страшну війну...

(Розповідь ветерана В.В. війни Хоменка Павла Івановича; альбом  про ветеранів, видержки-спогади про ветеранів)

(Завдання 11,9 кл)

Ведучий 1.

Ой, летіли в небі  в пapi журавлі,

Та звили гніздечко рано по весні.

Троє журавляток вивели вони,

Захищав їx батько дужими крилъми.

Разом все літали, в небі, в виcoтi,

Доглядали діток ніч i день при дні.

Ведучий 2.

Та одного разу журавель пропав,

Зосталась журавка й троє журавлят.

Плаче журавлиха, все літа, літа,

Журавля шукає в полі, де жита.

Виглядає милого, щастя-долі жде,

Вірить, що вернеться, вірить — ще прийде...

Ведучий 1.

Чим виміряти невимовний біль вдовиного серця? Вона й донині пам'ятає, як у домівку прийшпла страшна звістка: «Ваш чоловік загинув смертю хоробрих». Відразу обірвались yci надії. На тендітні жіночі плечі лягла тяжка чоловіча робота i безкінечні думи й турботи про дітей.

Ведучий 2.

Така доля спіткала 20 жінок нашого села.

Вони, жінки, відбудовували господарство, орали й часом навпіл зi своїми слізьми засівали землю, налагоджували повоєнне життя. Чимало незгод випало на їх долю. Тому на  обличчях передчасно з'явилися глибокі зморшки, голови покрилися інієм сивини.                                  

Ведучий 1.

Кажуть, що у війни не жіноче обличчя. Я не знаю війни, але не можу позбутися думки, що у війни обличчя вдови. В моїй дитячій пам'яті війна залишилась плачем згорьованої вдови, що одержа­ла похоронку. Той плач не забуваеться. Від нього стискаеться серце.

Ведучий 2.

Жінок з вдовиною долею залишилось небагато живих. В нашому селі їх тільки троє. Це  Зеленська Ганна Василівна, Гайдар Віра Марківна,Мойсеєва Ганна Овсіївна. Зараз вони тяжко хворіють, бо величезні випробування лягли на вдовині плечі. Скільки го­ря, скільки безнадії вони пережили...

Ведучий 1.

Сивою журавкою кружляє вдовина пам'ять, i чоловіки живі у Їхнix  серцях, і сліз немає, усі виплакані безсонними ночами, сил лишилося мало.

(Жінки вдови, альбом, їх спогади, розповіді правнуків про своїх бабусь-вдів.)

(6, 7кл)

Ведучий 1.

Війна... Це страшне слово принесло нещастя i дітям. На їх маленькі плечі навалився страшний тягар війни.

Дитина.

Ніколи не забудеться мені:

Змарніла мати й дітлaxи малi.

А тут i ворон звістку з далечіні

Приносить нам на черному крилі.

В гopi пригорнулися до мами,

I я ще брався втішити сестер...

Багато літ спливло за журавлями,

Але мені ввижаєтъся й тепер:

Отам, де тuxi верби край дороги

Стоять в зеленій весняній кpaci,

Обшарпане, голодне, босоноге,

Бреде моє дитинство по poсі.

(Пісня „Конь” два куплети)

(Розповідь про подвиг піонера-героя Гришу Голоднія 5,8 кл)

Ведучий 1:

Останнім часом вислів „діти війни” став доволі звичним. Нарешті, суспільство зглянулося і на тих, чиє дитинство припало на тяжкі роки Великої Вітчизняної війни.

Ведуча 2:

З 1 січня 2006 року набрав чинності ”Закон України „Про соціальний захист дітей війни”. Він встановлює правовий статус дітей війни та визначає основи їх соціального захисту.

Ведучий 1. Діти – маленькі свідки великої війни трагедії людства.

(Слово присутнім дітям війни Моголівець Тамарі Олександрівні та Мединець Галині Михайлівні) 

(Фонограма «ДЕНЬ ПОБЕДЫ»)

Ведучий 2.

І ось ти прийшла, Перемого, сивиною засвічена, горем засмучена…

У вічнім гopi материнських сліз,

При медалях i орденах бойових.

Від рідного дому

Аж до Берліна

Дорога по них.

Ведучий 1.

Якщо б поставити загиблих солдат один за одним у лінію, то вона простяглася б від Бреста до Владивостока i назад. А щоб облетіти її літаком в один 6iк, знадобилося б 12 годин часу. Понад 50 років потрібно було б, щоб однією хвилиною мовчання пом'янути кожного загиблого...

(Фонограма «ДЕНЬ ПОБЕДЫ» виходить солдат)

Солдат.

День 9 травня 1945 року знає весь світ. Ми йшли до тебе, Перемого, довгих 4 роки. I коли прийшли — вразились. Тихо! Як  тихо стало на землі Ли­ше сшвають солов’ї до світла тягнеться крізь pyїни трава! Швидше додому! Прощавайте тi, хто не дожив до Перемоги. Ми пам'ятатимемо вас!

(Останні кадри з художнього фільму „ЗВЕЗДА”)

(На фоні фонограми пісні «Журавлі»)

Учень:

Давно я чув, що з npocmopiв небесних

Нам світять зорями в нічній імлі

Безсмертні дyші праведників чесних,

— Отих людей, що вмерли на землі.

Учениця:

Коли вмирає воїн в дні cyвopi,

Душа у нього, кажуть, не вгаса,

Та вci якби перетворились в зорі,

— То їх  би не вмістили небеса?

Ведучий 1.

Згадайте ycix, хто кував Перемогу й загинув

За вас і за мене,

За всю Україну.

Згадаймо ycix замордованих, вбитих,

Щоб гідно прожить їx життя недожите!

Ведучий 2.

Схилімо голови перед полеглими солдатами, померлими від горя та ран ветеранами, солдатськими вдовами,

Ведучий1.

Дітьми, задушеними в газових камерах, перед їхніми матерями, спаленими в крематоріях, перед літніми людьми, скошеними автоматними чергами на краю npipв... Нехай цей жах ніколи не пов­ториться.

Учень:

Нехай добром нам стеляться дороги,

Нехай життя нам біьше втixи дасть,

Та знаймо, що за радість Перемоги

Заплачено мілъйонами нещастъ.

(Хвилина Мовчаня. Удари метронома)

(Останні кадри з фільма „В бой идут одни старики”)

Вчитель:

Жива людська пам'ять, не cтapiє вона з роками, не тьмяніє. I доки існуватиме наш народ, існуватиме i пам'ять, бо без нeї в нас немає майбутнього.

Вчитель:

А майбутнє наше — у дітях i внуках. Хай же ніколи вони не чують зловісної музики війни, не жахаються божевільного цвіту пожарищ на  рідній землі!

Вчитель:

Не шкодуйте, діти, добрих слів

Для наших посивілих ветеранів.

Нехай i їм тепліше стане

I в cepцi стихне гострий біль.

Ведучий 2.

Розпочинаємо естафету пам’яті та вдячності.

(Фонограма „Эх, дороги”)

Ведучий 1.

Право привітати ветеранів війни та солдатських вдів надається

___________________________

___________________________

___________________________

___________________________

Ведучий 2.

Право покласти квіти до братської могили та пам’ятника загиблим воїнам надається

___________________________

___________________________

Ведучий 1.

Стежкою дитячого подвигу піонера-земляка Гриші Голондія пройдуть наші маленькі школярики.

____1-4 кл____

Ведучий 2.

Право пройти дорогами визволення рідного краю надається  майбутнім захисникам Вітчизни

учням 8, 9 та 10кл

(Велопробіг Шевченкове – Дубовики, Шевченкове – Хутор-Чаплине)

Ведучий 1.

Закласти алею Пам’яті надається випускникам школи 11 класу.

Педагог організатор:

Пливуть літа, як дим у безвість хмуру,

I двічі жить на cвітi не дано.

Дивіться ж, діти, не споганьте здуру

Обпалене війною знаменно.

Живіть coбi без кривди, без тривоги

Свободою втішайтесь, як орли.

Та честь дідів не затопчть під ноги,

Щоб ваші діти вас не прокляли.

Сценарій випускного вечора

Відлітають з шкільного життя ще одні пташата

(Виходять двоє «ведучих»)

Ведуча: Добрий день, дорогі глядачі, гості, вчителі, батьки!

Ведучий. Добрий день, здоро­венькі були!

Ведуча. Розпочинаємо виступ випускників 2010 року «Останні шкільні гастролі».

Ведучий. Почекай; не починай.

Ведуча. А що трапилося?

Ведучий. Нічого. А починати не будемо. З чим ми будемо почина­ти? Випускники не готові.

Ведуча. Випускники не готові?

Ведучий. Та ні, вони готові, але ж програми немає.

Ведуча. Як немає? А це що?

Ведучий. Це що, по-твоєму, програма? Тут просто переписані всі номери.

Ведуча. Так це і є програма.

Ведучий. Та воно-то так, але ж її треба обговорити, затвердити, домовитись із класним керівником, взяти дозвіл у директора, домови­тись із прибиральницею, щоб по­тім прибирала після свята (загинає пальці після кожного разу).

Ведуча. А глядачі що будуть робити?

Ведучий. Нічого. Почекають. Вони вже звикли, чекали випускного, то ще пі­дождуть. Та в нас ще й папірці не готові.

Ведуча. Які ще папірці?

Ведучий. А ти що, без папірця збираєшся говорити? Ти бачиш, яка героїня! Ні, без папірця не вийде.

Ведуча. Звик ти все обгово­рювати, так і концерту не доче­каєшся. Без папірця слова сказа­ти не можеш!

Ведучий. Ну той що? Перенесе­мо на тиждень, хіба нам це вперше? Товариші, розходьтеся, концерту не буде! Розходьтеся, розходьтеся...

Ведуча. Зачекай, що ти робиш? Зачекайте, друзі. Давай краще так: ти йди, обговорюй, затверджуй, домовляйся,  і я з тобою піду. Бо ще натворе щось. А ви розпочинайте.

(Йдуть в школу)

(Продовжує звучати мелодія)

(На сцені по два боки — по три кульки з написами: «Школо, не прощаємося з тобою», «Щасливої дороги», «Лас­каво запрошуємо», гніздо, лелеки, рушники.)

Ведучий 1.

Травневий день відлунює святково,

І сміх, і квіти й гомін голосний...

Зібрало нині свято нас чудове -

Прощальний вечір, вечір випускний.

Ведучий 2. Добрий вечір усім, хто сьогодні завітав до нас, хто разом із нами чекав неповторного свята прощання зі шкільною юністю, яке у кожного із нас одне-єдине. Хай звучить святкова музика І гучнішими будуть ваші аплодисменти, бо ми запрошуємо до зали випускників 2010 року!

Ведучий 1.

Це їхній відліт з рідного гнізда,

В якому вони вчились і зростали,

Де їх добру і розуму навчали,

Де їх і стріла юність золота.

Ведучий 1.

Мелодіє, птахом злітай,

Серця молоді окриляй

Ми — юність Шевченківського краю

Запрошуємо на останній шкільний бал!

Ведучий 2.

Зійдіть з дороги кривди і печалі,

Зійдіть з путі невпевненість і сум.

Випускникам дорогу заквітчаймо

На щастя, долю, на добро й красу!

(Ніжна мелодія, заходять випускники, батьки-тата тримають заквітчані „арки”)

Ведучий 1. Стрічайте з нами,

Ведучий 2. Вітайте з нами ....... Бунчук Юлію Анатоліївну

                                               Заплюсвічку Олександра Миколайовича

                                               Маціюк Катерину Володимирівну

                                               Мединця Олександра Олександровича

                                               Моголівця Олександра Володимировича

                                               Рожка Юрія Григоровича

                                               Ткаченко Ксенію Станіславівну

                                               Різнічук Тетяну Іванівну

                                               Чепеленка Олександра Олександровича

(Випускники заходять і стають біля східців)

Ведучий 2. Урочиста частина заходу, присвяченого врученню атестатів про загальну середню освіту випускникам 2010 року оголошується відкритою

(Звучить Гімн України)

(Випускники сідають на стільці, ведучі продовжують)

Ведучий 1.

Уже позаду дні шко­лярські

Всі процедури канцелярські

Завершені, і випускні

Екзамени успішно здані.

Вже й дзвоник про­дзвенів останній...

Ведучий 2.

І саме тут цілком доречно

Коли поважно і сердечно

Директор починає свято...

Ведучий 1. Чита наказ, й вручає атес­тати.

Ведучий 1. Слово надається директору Шевченківської середньої загальноосвітньої школи Глагольєвій Світлані Миколаївні.

(Виступ директора.)

Ведучий 1.

Ось і прийшла пора вітання:

У же в рухах випускників

Букети квітів. Привітання

Від найрідніших, від батьків

Найперші щирі прозвучали.

Ведучий 2.

Вже дружні оплески лунали,

Випускників спішать вітати

Вже і малі, і старші учні, й вчителі

Теж мають що в цей день ска­зати.

Ведучий 1.

Але спочатку для промови

Гостям ми надаємо слово.

(Виступають гості)

Ведучий 2. Урочиста частина заходу оголошується закритою

(Звучить Гімн України)

(Виходять  перші  «ведучі»)

Ведуча. Ще раз, всім добрий вечір

Ведучий. Здоровенькі були

Ведуча. Обговорили

Ведучий. Затвердили

Ведуча. Домовились

(Віддають папку ведучим)

Ведучий. Розпочинайте

(Виходять)

Ведучий 1.

Ви рушаєте в довге життя

В непростім XXI столітті.

Побажаємо щастя й добра

Вам, уже подорослішим дітям.

Ведучий 2.

Усе було: і мрії, і бажання,

І хтось радів, а хтось чомусь зітхав.

Все відгуло, настав вже час прощання...

Згадайте все, хто ще не пригадав.

Ведучий 1.

Усе було за одинадцять років в школі:

Підказки, жарти, спогади сумні.

Усе спливло... І нині в дружнім колі

Згадайте ті щасливі й незабутні дні...

(Випускники читають вірші на тлі легкої му­зики)

Шкільне дитинство дзвоником злетіло,

Доросле починається життя.

Нам щойно атестати вже вручили,

Путівку в невідоме майбуття.

Здавалось, 11 літ - багато,

Ніхто й не думав,що так швидко промайнуть.

Тепер нам хочеться, щоб перенесли свято,

Хоча би тиждень в школі ще побуть.

Сьогодні, як ніколи, нам з вершини 17-ти літ дуже хотілося б заглянути в рік 1999. 11 років тому ми були маленькими, чарівними пер­шокласниками, які тільки-но переступили поріг рідної школи.

Так, дитинство — безтурботна країна. Кожному з нас доводиться бувати в ній ли­ше один раз. Згодом стежинка до цієї країни зарос­тає дорослими турботами та проблемами.

І скільки б ми не шукали цю країну на карті — даремно! Лише приємні, щемливі спога­ди та мрії мають чарівну здатність повернути нас у дитинство.

Ведучий 2. Сьогодні до нас завітали нинішні господарі країни Дитинства.

Першокласниця: Я маленька дівчинка, жителька країни, яку ви сьогодні залишаєте. Я прийшла з друзями, і ми хотіли вам дещо по­бажати на дорогу. Хлопчики, виходьте скоріш, тому що нас  із нетерпінням чекають випускники.

Ось стоять перед нами

І вродливі, й чарівні,

Задоволені собою,

наші всі випускники.

Ви теж колись беззубими були,

Дівчата очі ще не фарбували.

А щоки були, ніби кавуни,

І ви тоді ще віру в казку мали.

А пам'ятаєте, у школі і не раз

Я з вами на перервах зустрічався.

А зараз, тільки глянувши на вас,

У всіх дівчат одразу закохався.

Кажуть, ніби ви були

Теж колись маленькими

І до школи вас вели

Татусі із неньками.

Та не вірю я цьому!

Ви хіба не бачите?

Це ж не хлопці — козаки,

Велетні І красені!

В житті шкільному все у вас було:

І мрії, і бажання.

Та ми вам хочем нагадать про першеє кохання

(Пісня „Любитиь не любить” А.Кравцова + інсценіровка 1 класу)

(Випускники продовжують)

Одного вереснево­го ранку ми, дехто з радістю і завзят­тям, дехто з острахом та сльозами на очах, прийшли до школи. Нас зустрі­ла перша вчителька Васильченко Людмила Анатоліївна.

Це вона взяла наші тендітні рученята, витерла непрохані сльози на очах, підтягнула штанцята бешкетникам, підправили розв'язаний бантик у косах розгубленої дівчинки, заспокоїла батьків, ще більш схвильо­ваних і зляканих, ніж їхні діти, і повела за собою у чарівний шкільний світ — складний І незвіданий...

На неї, добру та лагідну, дивилися ми з надією, шука­ли захисту, ловили кожне її слово, пильно вдивлялися в очі, шука­ючи там відповіді на всі запитання.

Ви виросли й залишили у початковій школі своє дитинство, а забрали назавжди з собою її усмішку, погляд, лагідний голос.

Я пам'ятаю кожне ваше слово,

Дивлюсь, як ви заходите у клас,

І дзвонить ранком дзвоник мали­ново,

І вчителька стрічає знову нас.

На синіх вікнах райдуга повисла,

Вона до школи кличе мене знов.

Учителько, ви — перша наша пісня,

Як пісня птаха з гомінких дібров.

Дякуємо, люба наша Людмила Анатоліївна , за те, що ви сьогодні тут,

з нами…

(Квіти першій вчительці)

Ведучий 1. 11 шкільних років.

Ведучий 2. 11 років життя у школі.

Ведучий 1. Були перемоги й не­вдачі.

Ведучий 2. Та завжди був поруч класний керівник.

Ведучий 1. Класний керівник! З якою любов'ю, шаною і повагою ви­мовляємо ми це слово!

Ведучий 2. Вона від п’ятого І до випускного класу поруч із нами, віддає теплоту серця свого і знання, виховує людяність і залишається на все життя доброю втіхою, весняною ластівкою, теплим сонцем, за­мріяною піснею.

Ведучий 1.

Так! В житті шкільному все бувало,

Уроки часто пропускали,

Ведучий 2. Моралі часто вам читали,

Ведучий 1. На педраду викликали

Ведучий 2. Мити в класі заставляли

Ведучий 1. І за двійки дорікали.

Ведучий 2.

Та з усіма проблемами й жалями

Усі ви йшли до класної, до мами.

Ведучий 1. Шановна Тетяна Вікторівна, вам слово.

(Виступ класного керівника)

(Випускники продовжують)

Наша вчителько! Добра, терпляча,

Наче мама була нам усім

А любов ваша щира, гаряча

Зігрівала серденька завжди.

За те спасибі, що були терплячими,

Нас не хотіли бачити ледачими,

Допомагали нам долати труд­нощі

І пробачали за дитячі пустощі.

Учите­лю! Багато в тебе учнів,

І кожен з них — кровиноч­ка твоя.

Вічною зорею сяють над землею

Сонце, хліб і вчителя ім'я.

О час! Ти зупинися трішки

Дитячих уст послухай, зачекай,

Ти ще устигнеш виробити зморшки

Моїй учительці ти долю дай.

Дорога Тетяна Вікторівна!

Хай весни до вас летять журав­лями,

Бажаємо, щоб ви не старіли з роками.

Здоров'я і щастя вам зичим без ліку

І довгого, довгого, довгого віку.

(Квіти класному керівнику)

Ведучий 1. Сьогоднішні випускники – діти третього тисячоліття. Вони давно в інформаційному плані переросли своїх пращурів. Можливо з ними інколи й  нелегко буває, але весело й цікаво – це точно...

Ведучий 2. Переконаємось?

(Сценка „Діалог поколінь” два репера та дід з бабою)

Ведучий 1. Дорогі випускники! Які б ви не були, пам’ятайте, найдорожче у світі – це ви,  тільки ви!

Ведучий 2. Як здоров’я для живого, як хліб для жебрака, як воля для невільника, як правда  для мудреця, як мати для кожного з нас.

Ведучий 1. Ви – наш біль, наша радість, наше майбутнє. Вам слово.

(випускники продовжують)

Дорогі наші вчителі і всі працівники школи!

Ми – випускники 2010 року, такі різні!

Якщо добрі, то шматочок доброти взяли ми у вас

Якщо серйозні, то серйозність отримали у спадок від вас, мудрих

Якщо ми горді, то в цій гордості ваші терпіння й наполегливість

Якщо ми усміхнені, то це – ваші посмішки несемо ми з собою

Ви нас, як пташенят в гнізді зростили,

Давали нам пораду, як могли.

І в наших душах сонце засвітили

І крила для польоту нам дали.

За шкільне дитинство, що ласкою зігріте,

Прийміть тепло наших сердець і квіти.

(Мелодія, квіти вчителям)

Збулися мрії — ось вона, свобода!

Так близько — лиш на відстані руки!

Чому ж ми зупинились біля входу?

Чому на серці смуток цей терпкий?

Бо вийду в світ, закрию двері школи,

Цю першу втрату я з тобою розділю.

Запрошую тебе до вальсу, дай-но руку

І стане смутку менше і жалю.

(вальс випускників)

Ведучий 1.

Справжня  любов не підвладна рокам,

Слово тепер надається батькам.

Ведучий 2.

Слово батьківське здавна цінилось,

Мало велику вагу в родині,

Час наступає і мусять давати

Батьки пораду дорослій дитині.

Батько.

Дорогі наші діти, найкра­щі для нас,

Ми бажаєм вам щастя і долі.

Вам сьогодні з дитинством проща­тися час,

А життя — не стежина у полі,

А життя — це не сміх і не жарти...

Та не бійтесь нічого, у добрий вам час,

Світ чарівний, і жити в нім варто!

Все здолати потрібно вам буде не раз,

Не впадайте у відчай, боріться!

Йдіть сміливо! У добрий вам, ді­точки, час!

Мрія кожного з вас хай здій­сниться!

Мати.

Донечко люба, рідний мій сину,

Виберіть чисту життєву стежину.

Юності вашої квітне розмай,

Ми вам пахучий спекли коровай.

Лагідні руки те тісто місили,

Хай не бракує снаги вам і сили.

Любляче серце його зігрівало,

Щоб у житті вам добро квітувало.

Впала у тісто солона сльоза —

Хай обмине вас життєва гроза,

Квітне калина на хлібові цім,

Щоб не забули ви батьківський дім.

(Діти приймають від батьків ко­ровай)

Батько. Настала урочиста мить - позад школа, а попереду доросле життя, складне і суперечливе, незбагненне і непередбачуване, але все ж таки прекрасне.

Мати.

Не зупиняйтеся!

Не згубіться на грішній землі

Не злітайте увись всім на диво,

Залишайте позаду пізні жалі,

Вмійте жити й творити красиво!

Через терни оман, помилок

Ви будуйте мости калинові,

Досягайте у всьому зірок,

Кожен день свій плекайте в любові.

Йдіть вперед, безупинно вперед,

З добрим серцем і почуттями

І тоді оксамитовим стане злет,

Думки наші завжди поряд з вами!

Мати.

Сину, синочку, соколику мій!

Швидко злетіли дитинства ці дні,

Виріс ти, сину, незчулася я.

В путь проводжає тебе вся сім'я.

Син.

Мамо, матусю, рідна моя,

Чому на коси лягла сивина?

Чому на очах блищить сльоза?

Мамо, не плач, подорослішав я.

Мати.

Сину мій, опора у житті.

Ти моє дитя, кровиночка моя,

Відкрилися шляхи — лети собі, лети,

Тебе твоя матуся благословля.

Син.

Цілую, матусю, натруджені руки,

Цілую скроні посивілі,

Я йду в життя, беру твої уроки,

Твої поради, настанови вмілі.

Син.

Я знаю, мамо, ночі недоспали

Й світанки біля мене зустрічали,

І ранні зморшки лягли на чоло.

Пробач, матусю, за все, що було.

Мати.

Синочку, хай стелиться доля рушниками,

Завжди в неспокої за діток мами.

Хай ангел-хранитель тебе вбереже

Й додому стежинка завжди хай веде.

(Благословляє іконою)

(Пісня „Сину, ангел мій”,  виконують матері хлопців)

(Продовжують випускниці)

Мчать літа, мов без припону коні,

Сніг на скроні сріблом опада.

Мамо, мила, дай свої долоні,

Твоя доня пісню їм склада.

Скільки діла руки ці зробили!

Прали, шили, пестили малят.

Ну, а борщ який смачний варили!

Як уміли коси заплітать!

Припаду до пучок тих устами,

Ревно їх сльозами окроплю...

Як сивіють рано наші мами!

Як ми пізно млієм від жалю.

(Починає звучати пісня „Лебеді білі” Катя Маціюк з мамою співає, а всі інші запрошують своїх батьків  на танець вдячності).

Ведучий 1.

Ви завтра зустрінете сонечко красне,

Нехай ваш світанок буде ясним,

Росою умитим, свіжим і чистим,

В доросле життя ви рушаєте, діти.

Ведучий 2.

Нехай вам небо безхмарно сміється,

Нехай вам все в житті удається,

Бажаємо щастя на кожній стежині,

Вірних друзів завжди на путі

І хай усе, що потрібно людині,

Супутником буде у вашім житті.

Ведучий 2. Ось і відлітають з шкільного життя ще одні пташата…Дай їм, Боже, здоров я, наснаги, терпіння. Нехай всі їх мрії здійсняться!

Ведучий 1. А ми прощаємось з вами, дякуємо вам за увагу. На все добре.

(Під пісню „Лелеченьки”  співають Шабаліна С. і Мединець Т.)

(Виходять під аркою квітів, що тримають батьки; матері встеляють дорогу пелюстками квітів, грошима, цукерками...)

Сценарій останнього дзвоника 2010 року

Дзвоник цей кличе  в незвідану даль

(Звучить мелодія)

Ведучий 1.

У нашій школі сьогодні свято.

Проходьте, гості, мами і тата.

Проходьте до нас, друзі шановні,

Вас запрошує юнь невгамовна. 

Ведучий 2. Дорогі діти! Ша­новні вчителі, батьки і гості! Ми зібралися сьогодні на урочисту лінійку, на якій пролунає срібний дзвоник. Він сповістить усіх учнів про закінчення ще одного навчаль­ного року, а для випускників, учнів одинадцятого класу, продзвенить востаннє у рідній школі і проведе їх у доросле життя. Будь доброю і прихильною, доленько, до всіх і до кожного!

Ведучий 1.

Так сонячно! У небі просинь чиста

І мить хвилююча...

Прийшов чарівний час.

Випускники! Лінійка уро­чиста,

Всі учні й гості вже чекають вас!

Ведучий 2.

Востаннє урочисто і святково

Нехай батьки і вчителі вас за­ведуть,

На все життя запам'ятайте мить чудову!

Стрічайте всі! Випускники ідуть!

Ведучий 1.

Ідуть вони поважно так до школи,

Несуть у квітах вдячність і любов.

Але сумні вони сьогодні ,як ніколи,

Бо вже не будуть школярами знов.

Ведучий 2.

Застигла школа в німому чеканні,

Бо зараз стануть разом на поріг

Найкращі учні, що зі школи вийдуть

Не на одну, на тисячу доріг.

(Під мелодію «Куда уходит детство» заходять 11-ти класники)

Ведучий 1.

У цю травневу світлу днину

Школа зібрала свою родину.

Гляньте навколо: як квітів багато!

Розпочинаємо шкільне прощальне свято.

Ведучий 1. Урочиста лінійка, присвячена закінченню навчального року й останньому дзвонику для випуск­ників одинадцятого класу, оголо­шується відкритою!

(Звучить Державний гімн Украї­ни)

Ведучий 1.

Традиція у нас існує здавна:

В хвилини щастя й урочистих свят

Покласти квіти до підніжжя обеліска,

Згадати про полеглих всіх солдат.

Ведучий 2.

Вони за щастя наше і за мир стояли,

У бій ішли за волю без вагання.

Найкращі квіти ми їм подаруєм,

Вшануємо хвилиною мовчання.

Ведучий 1.

Право покласти квіти до братських могил

Надається учням……………………………............

……………………………………………………….

Покласти квіти.

(Звучить мелодія)

Ведучий 1.

Ну що ж... Час свято починати,

Пролог підходить до кінця,

Нехай сьогодні на цім святі

Говорять душі і серця.

Ведучий 2.

Нехай звучать всі по­бажання

Від найдорожчих вам людей,

Приймаєм перше ми вітання

Від директора у цей день.

Ведучий 1. Слово для привітання надається директору школи Глагольєвій Світлані Миколаївні.

(Виступ директора)

Ведучий 2. Привітати наших 11-класників та учнів школи зі святом прийшли шановні гості.

Ведучий 1.

Вас вітає ___________________________

Свої привітання шле __________________

(Виступи гостей)

Ведучий 2.

Вітань чимало, бо гостей багато.

Але скажіть: яке без пісні свято?

В нас є таланти й вистачає хисту,

Тож зустрічайте наших артисток!

(Номер художньої самодіяльності)

Ведучий 1. Випускників при­йшли привітати найменші учні на­шої школи — учні початкових класів. Їм слово!

(Слова учнів 3 та 4 класів)

Сьогодні урочисте свято,
Тож ми прийшли вас привітати.
Бажає друзям весь наш клас,
Щоб пам’ятали ви про нас.

Для вас розсипала весна
Пахучий цвіт навколо.
І дзвоником для вас луна
Востаннє рідна школа.

Ось які вели­кі стали! Просто дяді й тьоті!

І сьогодні ми, вас ві­тати раді,

Бо зі школи ви підете на шляхи широкі, -

Ну а нам іще учитись довгі-довгі роки.

Скільки треба каші з'їсти, щоб такими стати?

Кілограмів, мабуть, триста, щоб їх наздогнати.

А цукерок, морозива, тісте­чок, чаю...

А ковбаси скільки треба? Я не уявляю.

Он які пови­ростали і усім прекрасно!

Вже їх мама не покарає. Знаєш, якім класно:

У куток їх не поставлять за ни­зенькі бали,

Що захочуть, те і зроблять, бо великі стали.

І якщо хтось з них, буває, часом не послуха,

То їх батько не посварить, не смикне за вуха,

Бо ти спробуй дотягнися до вуха дитини

Без стільчика чи пеньочка чи бодай драбини.

А вони і не пустують, бо повиростали!

Дуже гарні, дуже добрі, мудрі і дорослі стали.

Вже дитинство відлетіло од них, мов лелеки,

І підуть колишні діти на шляхи далекі.

Ми вам успі­хів бажаєм,

І здоров'я, і добра,

Із закінченням вітаєм,

Бо прийшла для вас пора.

Хай вас про­мені голублять

І тепло вам віддають.

Хай усі вас дуже люблять.

Всім щасливо! У світлу путь!

Ведучий 2.

Тож дай вам, доле, світлий шлях широкий,

Випуск дві тисячі десятого року!

Хай кожен своє щастя знайде сам!

І зараз надається слово вам!

(Слова випускників)

Ми Вам, учителі і друзі,

Шлемо сьогодні знову й знов

За труд святий, ласкаві руки

Подяку щиру і любов.

Від цих хвилин нікуди не подітись,

І кожен з нас колись цим шляхом йшов.

Зі школою вже час нам розлучитись.

Дитинства нашого вже час пройшов.

Здавалось, 11 літ - багато,

Ніхто й не думав,що так швидко промайнуть.

Тепер нам хочеться, щоб перенесли свято,

Хоча би тиждень в школі ще побуть.

Пройтися школою і тихо наодинці

Ще зазирнути в кожен-кожен клас.

Все пригадати до найменшої дрібниці,

Щоб залишилось в пам'яті у нас.

Напевне не раз нас до себе кликали зорі,

Збентежено очі до них ми здіймали свої.

И думками могли враз полинути легко угору,

Й ніщо не могло нас утримать тоді на землі.

А вранці ми йшли, поверталися знову до школи.

Вона, ніби зірочка, кликала кожного з нас.

Хіба думав хтось, що ми підемо звідси? Ніколи!

Та ось вже прийшов назавжди розлучатися час.

Усім нам жаль, що час розлуки

Такий нестримний і важкий.

У світлу даль простягнем руки,

До неба звернем погляд свій.

Прости нам, Господи Всевишній,

За наші грубощі та лінь

І за провини наші грішні

Простіть нас, рідні вчителі!

Не треба сліз, в цей день не плачуть,

Це перший крок в дорослий світ.

Нехай наставники пробачать

Нас за помилки юних літ.

Учителю! Наставнику наш віщий,

Спасибі вам за ваш щоденний труд.

Найкращий наш, безцінний, наймиліший,

На всі віки благословенний будь!

(Дівчата співають пісню «Вчителі», а хлопці в цей час підходять до вчителів, дарують квіти, запрошують на танець)

Ведучий 1. Дорогі випускники! 11 років тому, несміливих і тендітних, вас привели в школу ваші найрідніші люди — тато і мама. Кожному з вас вони подарували найцінніше — життя. Надамо слово батькам наших випускників.

Батьки: Дорогі діти! Вам жити і дарувати життя іншим. Хай завжди скрізь і всюди зігріває і освітлює вашу життєву дорогу полум'я символічного факела життя. І де б ви не були, пам'ятайте, що в цьому полум'ї —життя материнського серця.

(Звучить пісня «Батьки, немовби дві лелеки»)

(Ведуча передає факел батькам. В цей час всі (батьки і діти) стають в коло, батьки передають факел одне-одному, а потім передають випускникам. Випускники передають факел один одному, стаючи на коліно).

Діти:

Дорогі батьки!

Обіцяємо: полум’я це символічне

В наших серцях горітиме вічно.

Мамо рідна! Дорогий татусь!

До землі низенько вам вклонюсь.

+ вірш на вручення квітів

(Дарують квіти батькам)

Ведучий 1.

Травневий день із світлими очима,

Всміхаючись, ступає на поріг.

Шкільні літа лишились за плечима

Попереду – життя та клич доріг.

Ведучий 2.

І ось ця мить, в житті єдина мить,

Коли останній дзвоник продзвенить.

Мелодія весела і сумна,

Мов спогад серця зараз пролуна.

Ведучий 1.

Мить незабутня, трохи тривожна,

Вам  цього, друзі, забути не можна.

Дзвоник цей кличе в незвідану даль,

В серці і радість в серці печаль.

Ведучий 2. Право подати останній дзвоник  надається

_____________________________________________

(Після цього Аня Кравцова співає пісню «Останній дзвоник»)

Ведучий 1. Урочиста лінійка, присвячена Святу останнього дзвоника, оголошується  закритою.

(Звучить Державний гімн Украї­ни)

Ведучий 2. А зараз, за нашою доброю шкільною традицією, ми хочемо запросити  бать­ків випускників, які 11 років тому привели у стіни цієї школи найдорожче, що в них є. Заведіть же своїх дітей на останній шкільний урок.

(Співає С. Шабаліна, батьки заводять 11клас у школу, за ними заходять усі школярі)